Что смягчит это сердце?
В меня народилось дитя:
Даже чай пьёт без сахара,
Только конфетка вприкуску.
В непрестанной заботе
И дни, и недели летят.
В нашей суперсемейке
Никто не даёт маме спуску.
За окном жёстче социум,
Вот и прессует семью.
Всех в ответ удаётся сберечь,
Став нежнее и мягче.
"Ад" - по Сартру - "другие",
А там, где "свои", как в раю.
Или так, как за пазухой...
Да красоту разве спрячешь?
Гедонист по натуре, роскошна!
Да кто б возразил?
Изобильна по Рубенсу:
Так широка, сколь душевна!
Ни затрат, ни усилий не жаль,
А вот хватит ли сил?
Да поможет ли Бог? - рассуждать
Невпопад совершенно...
Как остаться в живых,
Если снова на острове "Lost "?
Угрожают "другие",
Кому наши ценности чужды.
Исчезают совсем,
Кто с врагом примириться не смог,
Кто припрятал запасы,
Так просто - на всякие нужды.
Вот от Ленина из Мавзолея
Всё требуют жить,
До сих пор о вожде
Троекратно скандируя глупость.
... И тебя заклинала насильно
Поддаться любви,
Презирая меж тем фанатизм
И глумленье над трупом...
Не случилось "любил и люблю,
Буду вечно любить",
Если Бог так судил,
Если сам только это и выбрал. -
Оставайся собой! -
Раз "другие" растут, как грибы,
Сам Создатель не станет мешать
Их бессмысленным играм!
5.03.2010.
настроение: Любящее
хочется: принятия
слушаю: глубину
Светлана Шербан,
г. Магнитогорск, Россия
Мама пятерых деток, но вменяемая и потому творческая. Пишу хорошие стихи - и очень приветствую обратную связь. Мечтаю о собственном сборнике - и прошу почтенную читающую публику дать принципиальную оценку текстов. Дабы не пополнить собой рядов графоманов! e-mail автора:svetasherban@mail.ru
Прочитано 2368 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 2.67
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
